З 1962 року світова спільнота визначила кожну другу неділю вересня Міжнародним днем пам’яті жертв фашизму. Цей день був визначений не просто так. Саме у вересні відбулися дві пов’язані з Другою світовою війною події – день її початку і її повного завершення. У 2018 році День пам’яті жертв фашизму припав на 9 вересня.
Це дата, яка покликана нагадати нам ті трагічні події, які відбувалися під час Другої світової війни та вшанувати пам'ять про мільйони людей, які гинули через війну. Тоді, жертвами фашизму стали, як військові, так і мирні люди, які гинули під обстрілом, або в концтаборах.
Немає та не могло бути країни, яка б виграла від правління нацистів, немає такого народу, який би збагатився матеріально або духовно в результаті їхнього володарювання. Адже найстрашніша ідеологія та, яка робить людину винуватою від народження тільки за кров, яка тече в її жилах. Вона принесла руйнування як тим, хто її створив, так і тим, хто їй протистояв.
Війна охопила 62 держави з 73 існуючих на той час та понад 80 % населення світу, велась у повітряному просторі 40 країн та у водах всіх океанів.
Україна увійшла до числа країн, які найбільше постраждали від нацизму в роки Другої світової війни – як від воєнних дій, так і від військових злочинів. Прямі втрати українського населення – вбиті та померлі від поранень або голоду, зниклі безвісти – складають від 8 до 10 мільйонів осіб.
Трагічними були наслідки цієї війни і для мешканців Пологівщини. Особливо нелюдські випробування пережили представники єврейської громади нашого району. Як відомо з матеріалів Пологівського районного краєзнавчого музею, «5 жовтня 1941 року, о 15 годині, нацистські війська ступили на пологівську землю. З перших днів був встановлений жорстокий окупаційний режим з неймовірним терором проти мирного населення. 13 січня 1942 року було розстріляно більше 700 євреїв і циган. 165 з них – діти.
В окупованому районі окупанти створили табори для військовополонених, в яких утримувалися бійці 18-ї армії генерала А.К. Смирнова, розгромленої в боях під Куйбишевом, і молодь, яка не хотіла їхати на примусові роботи до Німеччини. Про ці події красномовно розповідають архівні та фотоматеріали на стендах музею.
За час окупації було примусово вивезено до Німеччини понад 8000 юнаків та дівчат. Про тяжке життя на чужині вони розповідали в своїх листах рідним, на Батьківщину».
Ці архівні дані, спогади очевидців не дають нам забути про той, жах, який панував на нашій рідній землі в роки Другої світової війни. За сучасних умов, коли Україна протистоїть російській агресії, питання війни і миру, консолідації суспільства, активної протидії екстремізму, проявам ксенофобії та нацизму, посилення уваги громадськості до порушень прав людини залишаються вкрай актуальними. Тож в ці пам’ятні дні так важливо вкотре згадати про жахіття Другої світової війни. Не можна допустити повторення сценарію, забувати про концтабори, газові камери, знущання та вбивства невинних людей. Ніколи знову…