Пологівська районна державна адміністрація — 20 лютого

Синенко Сергій Петрович (с. Володимирівське , Запорізька область — †13 лютого 2014 року, Червоний Яр) — громадський активіст, волонтер Євромайдану. Був спалений в своєму автомобілі Toyota Camry. Герой України.

Мешкав в с. Володимирівське Запорізького району. У нього залишилося 4 дітей.

Обставини загибелі

Сергій ходив на недільні акції, був учасником Автомайдану.

Знайдений в спаленій машині між селами Іван Город и Червоний Яр в Запорізькій області 13 лютого 2014 року.

Похований 18 лютого 2014 року в с. Володимирівське.

Вшанування пам'яті

13 лютого 2015 року біля села Червоний Яр на трасі Запоріжжя-Дніпропетровськ, на місці загибелі Сергія Синенка, відкрили пам'ятний знак.

Нагороди

• Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності[1]

• Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)[2]

Сергієнко Василь Миколайович (нар. 23 квітня 1956 — пом. 4 квітня 2014) — український журналіст, поет, соціолог, громадський діяч. Герой України.

Біографія

Значну частину життя прожив у Запоріжжі. Працював у обласних газетах Черкащини, Запоріжжя, писав для київських видань. Автор наукових праць із соціології, поетичних збірок. З 2009 року проживав у місті Корсунь-Шевченківський Черкаської області. Готувався до захисту кандидатської дисертації.

З 90-х років був членом Української республіканської партії, входив до складу Центральної Контрольно-ревізійної комісії партії. Був заступником голови Народної Ради Корсунщини, очолював місцевий осередок УРП.

Був активним учасником Революції гідності, взимку 2013–2014 років неодноразово їздив на Майдан Незалежності у Києві.

4 квітня 2014 року був побитий та викрадений з двору власного будинку у місті Корсунь-Шевченківський. Наступного дня тіло було знайдено за 15 кілометрів від міста у Виграївському лісі з наручниками на руках та слідами жорстоких катувань.

Похований у місті Корсунь-Шевченківський Черкаської області.

Нагороди

• Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)[2]

Довідка про Гарагулю Є.Ю.

Гарагуля Євген Юрійович – 27.12.1984 року народження, житель м.Запоріжжя, учасник Революції Гідності, отримав тяжке поранення на Євромайдані у м. Київ.

У листопаді 2013 року почав брати участь у масових акціях протесту в Запоріжжі, 14.12.2013 прибув на Київський Майдан.

У ніч з 18 на 19 лютого 2014, коли силовики проводили наймасовіший штурм Майдану, разом із побратимами утримував барикади біля палаючого Будинку Профспілок. Згодом разом із іншими протестувальниками передислокувався до Михайлівської площі на перепочинок. На перехресті вулиць Житомирська та Володимирська активісти виявили велику озброєну групу «тітушок», які рухались до Михайлівського собору.

Щоб не допустити нападу на лазарет у Михайлівському соборі, Є.Гарагуля та його друзі вступили у нерівний бій із «тітушками». В результаті Є.Гарагуля отримав вогнепальне наскрізне поранення правої гомілки, потрапив до полону, піддався тортурам. Результатом катувань стали важкі переломи рук.

Завдяки діям Є.Гарагулі було збережено життя та здоров’я близько тисячі мирних мешканців, які відпочивали у Михайлівському соборі. Сам він кілька місяців завдяки благодійникам проходив вартісне лікування за кордоном.

Свідчення участі Є.Гарагулі у подіях Майдану:

‎Dymyd Mychajlo‎ в Майдан 18-20 февраля. Как всё было. - Фейсбук

3 июня 2014 г. • Битва на Майдані;

Ігор Чернецький і Евген Гаргуля (Бен)

B ніч з 18-ого на 19-те лютого загони міліції і "Беркуту" інтенсивно штурмували барикади на Інститутськьій і на Хрещатику з боку площі Европейської. На той час Український дім уже був захоплений "Беркутом", першу барикаду з боку Европейської було зруйновано з допомогою БТР-ів. Другу і останню барикаду, якi захищали Майдан, також намагалися зруйнувати з допомогою бронетранспортера. Ділянку барикади, яку атакував БТР захищав загін сотні Михайлівського Руху під орудою Ігоря Чернецького. Завдяки відвазі хлопців і винахідності сотника Чернецького БТР був спалений. Це стримало атаки міліції і 'Беркута" на останню барикаду i так вони її відстояли. Під час оборони барикади був сильно поранений боєць Михайлівського Руху, Сергій Дорош.

Близько першої години ночі підрозділ Ігоря Чернецького відвели на площу Михайлівську для прикриття можливого відступу майданівців до Михайлівського монастиря. За деякий час дозорні Михайлівської сотні доповіли про те, що на перехресті вулиць Володимирської і Велика Житомирська перебуває великий загін (більше сотні) тітушок. Бандити періодично стріляли в бік Михайлівської площі з пістолетів. Сотник Ігор Чернецький прийняв рішення прогнати тітyшок. Загін добровольців під його проводом, під прикриттям щитів, рушив на тітушок. На підході до перехрестя загін Чернецького був атакований снайперами, які знаходилися на дахах навколишних будівель. Ігор Чернецький та Евген Гарагуля отримали вогнепальні поранення ніг. Додатково 'тітушки' закидали загін світло-шумовими гранатами і кинулися бити оглушених майданівців. В результаті більша частина загону відступила, а поранeнi Ігор і Евген (Бен) були захоплені “тітушками”.

Полонених жорстоко катували, допитуючись, звідки вони і скільки їм платять. На щастя cеред 'тітушок' була дівчина. Вона вмовила бандитів припинити катування і викликала бригаду швидкої медичної допомоги.

Ще хочy додати, що відвідала Ігоря і Евгена (Бен) у лікарні. Вони дуже побиті. В Ігора поломанi дві руки і нога, інша прострілена. Ігор походить з Хмельницька (Захід) а Евген високий молодий Козак з Запоріжжя (Схід). Cергій Дорош прострілений в ногу і лежить в інші лікарні. Він походить з Хмельницька.

Галя Климук Halyna Klymuk Chomiak

(Орест Стадник з 15-ої сотні написав по Українськи з записувача)